Нікопольській скіф, кургани, пектораль, амазонки: цікаві факти про скіфські племена

9 сентября 2020
Нікопольській скіф, кургани, пектораль, амазонки: цікаві факти про скіфські племена

За тисячоліття через нікопольські землі пройшло безліч племен та народів. Про когось не лишилося й спомину, а хтось назавжди закарбував свою історію в наші землі. Одними з таких були грізні племена скіфів. Пам'ятки про них багато де зустрічаються у Нікопольському районі. Історики й досі сперечаються, коли скіфи вперше з'явилися в Європі. Хто ж вони були такі? Як би там не було, саме з ними пов'язаний найцікавіший період давньої історії Нікопольщини.

Легенди про походження

Коли ми говоримо про скіфів, то в нашій уяві постають безкраї степові простори, табуни коней, кочові кибитки та сміливі і відважні воїни.


Грецький історик Геродот записав декілька цікавих легенд, пов'язаних з походженням скіфів. Перша легенда свідчить про те, що своїм прабатьком скіфи вважали «першу людину» Таргитая, який народився в їх землі, яка колись була безлюдною пустелею. Батьками Таргитая були Зевс і дочка Борисфену (так скіфи називали Дніпро). Від Таргитая народилися три сини: Арпоксай, Ліпоксай і молодший — Колоксай. Одного разу при них на землю впали золоті священні дари: плуг, ярмо, сокира і чаша. Старший з братів першим побачив ці предмети, підійшов ближче, бажаючи їх узяти, проте при його наближенні золото сполохало яскравим вогнем. Потім підійшов середній брат і золото знову зажевріло, не даючись у руки. А коли настала черга Колоксая, молодшого брата, горіння відразу припинилося, і він узяв золото собі. Старші брати, зрозумівши значення дива, передали йому усе царство. Саме від Колоксая вели своє походження скіфські царі. У найбільшому з їх володінь зберігалося священне золото, з яким були пов'язані святкування, які щорічно проводилися у день весняного рівнодення.

Друга легенда називає прабатьком скіфів Геракла, сина Зевса. Подорожуючи по безкрайніх просторах Північного Причорномор'я, він одного разу приліг відпочити і міцно заснув. Прокинувшись, Геракл побачив, що його коні кудись зникли. Їх пошуки привели Геракла у лісисту місцевість, яка називалася Гілеєю — в Дніпровські плавні. У глибокій печері він побачив напівдіву-напівзмію, яка сказала, що коні знаходяться у неї. За їх повернення вона зажадала від Геракла, щоб він одружився з нею. Від цього шлюбу народилися три сини — Агафірс, Гелон та Скіф. Одного разу напівдіва-напівзмія запитала у сина Зевса, кому з них передати країну, в якій вона жила. Геракл залишив їй один із своїх луків, а також пояс, на кінці якого висіла золота чаша. Він сказав: «Віддай свою країну тому з синів, який зможе підперезатися цим поясом і натягнути лук». Агафірс та Гелон не змогли зробити цього, і лише Скіф, молодший син Геракла, витримав випробування, призначені батьком. Він і став родоначальником всіх скіфських царів.

В обох легендах є згадки про золото. Цей метал неабияк цінувався у скіфів, недарма у більшості поховань заможних скіфів зустрічаємо золоті прикраси. Багаті скіфянки також носили золоті прикраси, щоб відлякати злих духів, бо вірили, що його дзвін відганяє темні сили.

Криваві звичаї та культ війни

Невід'ємною частиною скіфського життя була війна. Й треба сказати, що це дійсно була їх стихія. Скіфи добре вміли воювати, поважали цю справу і мали цілий культ війни.

Культ бога війни Ареса, породив у скіфів ряд цікавих звичаїв та обрядів, які були досить жорстокими. Скіф признавався воїном лише після першого вбивства ворога. До цього йому навіть і не можна було сідати за один стіл з іншими скіфами-воїнами. Давньогрецікі історики так писали про скіфів: «Вони люблять війни і різанину... Навіть при укладанні договору проливається кров: ті, хто домовляються, завдають собі рани, змішують кров, що виступила у них, і п’ють її; це вважається в них найбільшою запорукою вірності».

З переможених ворогів скіфи знімали скальп та використовували його як рушник для рук, або зшивали плащі з більшої кількості скальпів.

Геродот так описує обряд скіфського побратимства: «До великої посудини вливають вино і змішують з кров’ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши шкіру ножем. Після того занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і дротик. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а потім п’ють з чаші і ті, хто клянеться, і найповажніші з присутніх».

Чи були такі перекази переібльшенями, зараз важко судити. Можливо, греки таким чином просто хотили надати скіфам дурного поголосу, виставляючи жорстокими та кривавими варварами.

А от щодо войовничості скіфів свідчить те, що майже в усіх похованнях знаходили зброю та елементи обладунку.

Основу скіфського війська становила легка кіннота, озброєна короткими мечами-акінаками, сокирами та списами. Ударною силою скіфської армії була важка кіннота. В ній служили представники скіфської знаті, які могли собі дозволити коштовний обладунок грецької роботи. Всі дорослі чоловіки, які мали коня, були вершниками, а збідніле населення служило в піхоті, яка відігравала допоміжну роль. Виняткове значення війни в житті скіф­ського суспільства не могло не позначитися на розвиткові зброярства. Особли­вої слави у всьому світі зажив скіфський лук: за далекобійністю, прицільністю і вбив­чою силою він на той час не мав собі рівних.

Багато уваги приділялося і захисту їх бойових коней, які були основним озброєнням скіфської кінноти. Тренований бойовий кінь брав участь у битві разом зі своїм господарем. Втрата коня в бою ставила під загрозу життя вершника.

До речі, стріли та інше елементи холодної зброї зустрічаються і в жіночих похованнях. Декілька років тому на території Покровського ГОКу дніпровські археолои знайшли цікаве поховання. Молода дівчина, скоріш за все, загинула в бою і була похована разом із сагайдаком стріл.

Всі ж знають про войовничих напівміфічних амазонок? Тож можна припустити, що саме скіфянки й були тими легендарними диво-жінками.

Що приховують кургани: потойбічні вірування скіфів

Уявлення про безсмертя душі й існування потойбічного світу, поширене у скіфів, як і в багатьох стародавніх народів, породило складний поховальний ритуал, добре відомий за описом Геродота і за численними розкопками скіфських курганів.

Коли у скіфів помирав цар, у землях геррів викопували в землі велику чотирикутну яму. Тіло царя бальзамували, вкладали на віз, а потім, у супроводі великої свити, здійснювали останню подорож по землях підвладних племен, які по ходу приєднувалися до траурного кортежу. Через 40 днів поховальний кортеж прибував у землю геррів до місця поховання. Тіло царя опускали в могилу, де його клали на підстилку з соломи. Навколо небіжчика встромляли списи. Разом із царем ховали також, попередньо удавлених: наложницю, виночерпія, куховара, прислужника, конюха, вістового, коней і частину речей, які йому належали при житті, а також золоті чаші — оскільки, як запевняв Геродот, срібло та мідь скіфи не використовували зовсім. Після цього могилу перекривали стовбурами дерев, а зверху розстеляли очерет. Потім насипали великий курган. Через рік відбувалася тризна, під час якої наближені царя задушували 50 юнаків і 50 найкращих коней. Потім людей і коней, у вигляді «вершників», у повному спорядженні насаджували на палі та розставляли навколо курганів у якості довічної охорони царя. До цього Геродот додає, що після похорону скіфи очищають себе у своєрідній лаз­ні димом конопляного насіння.

Початок професійних досліджень курганів скіфської знаті в Нікопольському краї починається в середині ХІХ століття. Протягом 1859-1863 років молодший член Імператорської археологічної комісії Іван Забєлін дослідив 6 курганів у Нікопольсько-Томаківському регіоні. Найбільша вдача чекала його під час розкопок 19,5-метрового скіфського, царського кургану Чортомлик, поблизу сучасного села Чкалове, в 1862-1863 роках. Діаметр цього велетня був приблизно 110 метрів. На вершині кургану був майданчик діаметром приблизно 15 метрів, у центрі якого стояв половецький кам’яний ідол.

Для досліджень були виділені чималі кошти. Спочатку Міністерство Імператорського Двору асигнувало окрім попередніх 5 000 карбованців, ще стільки ж, та обіцяло, в разі необхідності, надати додатково 2 000 карбованців. В розкопках Чортомлика брало участь 116 грабарів.

Головню знахідкою стала срібна амфора, що назавжди залишилася в історії під назвою «Чортомлицька амфора». На жаль оригінал цієї красуні знаходиться у російському Ермітажі. Її порцелянова копія виставлена в експозиції нашого кразнавчого музею . Копія повторює усі основні розміри оригіналу, а також найдрібніші деталі, зроблених на Чортомлицькій амфорі зображень. Висота амфори сягає 70 см. Зроблена із срібла 900 проби, її вага складає понад 10 кілограм. Зображення на амфорі складаються з трьох ярусів. Нижній ярус, із зображенням рослинного орнаменту і птахів, символізує небесну сферу. На ньому три краника для зливу вина у вигляді голів Пегаса та двох левів. Верхній ярус, із зображенням шматування грифонами оленів, символізує підземну сферу, боротьбу світу з темрявою. Середній ярус, із зображенням скіфів, що приборкують коней, символізує земну сферу життя.

Чортомлицька амфораЧортомлицька амфора

Після розкопок кургану Чортомлик у 1862-1863 рр. подальші легальні дослідження курганів скіфської знаті надовго припинилися. А от грабіжники навпаки активізувалися. Скіфське золото з курганів Нікопольщини через чорних копачів потрапляло на світові аукціони та у приватні колекції.

Період інтенсивних досліджень скіфських курганів у нашому регіоні припадає на 30-ті роки XX століття у зв’язку з будівництвом гігантського промислового об’єкту в Нікополі — Південнотрубного заводу («Нікопольбуд»). На Нікопольському курганному полі, де скіфи ховали померлих або загиблих рядових воїнів-общинників, по одному зі знайдених черепів антрополог Герасимов відтворив зовнішній вигляд скіфа. Він увійшов в історичну науку як «Нікопольський скіф».

Ліворуч – скіф з Нікопольского могильнику, праворуч– скіфський царь

Ліворуч – скіф з Нікопольского могильнику, праворуч– скіфський царь

 

Наступний етап вивчення скіфських курганів був пов'язаний із спорудженням в 60-х рр. ХХ століття на півдні України гігантських меліоративних систем. Перед археологами було поставлене завдання дослідження археологічних пам'ятників, що потрапляли в зону обводнення.

Золота Пектораль та Борис Мозолевський

Наприкінці 60-х велике будівництво нових кар’єрів і підприємств розгорнулося у Покрові (раніше Орджонікідзе). Древні кургани опинилися під загрозою знищення. Археологи квапилися їх розкопувати. Фахівців катастрофічно бракувало. Тоді знову згадали про опального, через свою дисидентську творчість, археолога Бориса Мозолевського.

В Інституті археології помилково вирішили, що Товста Могила — не скіфський курган, а більш раннє та бідніше поховання. Такі, зазвичай, виявляються порожніми — їх розривають за сотні років до археологів. Та археолог був упевнений, що Товста Могила — поховання царського скіфа. Перші роботи на глибині викликали у нього розчарування — було зрозуміло, що тут вже дійсно побували грабіжники. Але виявилося, що внизу є ще кілька поховань. Пізніше археологи розкажуть, що грабіжники не докопали до Пекторалі лише кілька сантиметрів.

21 червня о 14 годині 30 хвилин – виявили один з найважливіших археологічних артефактів ХХ сторіччя – золоту скіфську пектораль. У день літного сонцестояння прикрасу знайшов особисто Мозолевський.

Місцеві мешканці цілими днями крутилися навколо археологів. Кожному хотілося подивитися, що ж то за знахідка, яку охороняли навіть міліціонери.

Вчені пригадували, як одного разу на розкоп прийшов старий, якому колись належала ділянка землі з могилою. Він бурчав: "От якби я знав, то обов'язково б викопав".

Знайдена двома археологами-позаштатниками, пектораль є головним археологічним скарбом України. ЇЇ виявили тоді, коли успіх всієї експедиції вже здавався сумнівним. Україні поталанило ще й тому, що її знайшли, коли вже була можливість залишити знахідку в українському музеї. Трохи раніше радянське керівництво наказало б передати настільки цінний експонат до Москви або Ленінграду.

Можна лише здогадуватися, які ще таємниці зберігають скіфські кургани. Хоч і кажуть, що більшість давно вже пограбовані та зруйновані, але можливо колись з'явиться новий археолог, який не за покликом жаги золота, а покликом серця, нових відкритів — знайде для України нові скарби, які зараз надійно збережені у недрах нікопольских земель від лихих рук.

Источник: https://nikopol.city