Бути поліцейським – це не лише служба закону, а й постійне випробування характеру. Пані Маріанна Маринченко – підполковник поліції, психолог та офіцер із багаторічним досвідом служби. Вона пройшла ротації в найгарячіших точках Донеччини, підтримувала бійців у складні моменти та не зламалася під тиском війни. Сьогодні вона працює в Нікополі, місті, яке щодня потерпає від обстрілів, і продовжує допомагати своїм колегам. Як вдається тримати внутрішній баланс, мотивувати себе та інших – читайте в нашому інтерв’ю.
Пані Маріанно, розкажіть, будь ласка, як довго працюєте в поліції?
У листопаді буде вже 25 років. Я починала свій шлях у 2000 році, коли була міліція. Потім доєдналася до лав Національної поліції та в 2017 стала частиною спецпідрозділу “Дніпро-1”.
Чому для себе обрали саме такий шлях?
Моя бабуся, яке мене виховала, прослужила в тодішній міліції 42 роки. Починала з лейтенанта, пройшла війну і вийшла на пенсію за вислугою років у званні полковника. Вона була моїм ідеалом та прикладом для наслідування. Тому, коли прийшов час обирати майбутню професію, я точно знала, що пов’яжу своє життя із правоохоронними органами. Я впевнена, що моя бабуся зараз пишалася би мною.
Як для вас почалося повномасштабне вторгнення?
В день початку повномасштабного вторгнення я повинна була повернутись з відпустки. Тоді якраз проходила службу в спецпідрозділі “Дніпро-1”.
Рано вранці 24 лютого пролунав телефонний дзвінок: “Терміново треба прибути в підрозділ. Почалася війна”. Пам’ятаю свої відчуття – страх та тривога за рідних, але водночас і розуміння того, що я маю триматися та виконувати свої службові зобов’язання.
Discussion about this post